«Ще й жайворонки не напташили тепла в поля й луки, ще
й шуга не зійшла з озер та заплав Уборті, а калина вже зацвіла, пелехатою
копицею спалахнула на лівому забережжі, при тому завороті, до якого й нині,
ніби на вечорниці, аж з-під Копища чи й Олевська приходять старі дуби-велети,
осики-шептухи, ялини, в ношених ще за древлянщини зелено-голубих хітонах».
Дивно, читаєш
прозу, а відчуття – ніби це поезія, так злагоджено, лірично пливуть рядки перед
очима. Так може писати лише людина, яка до нестями закохана в свій рідний край,
його природу, історію, людей; людина, якій небайдуже, який слід залишить по собі.
Олексій
Опанасюк, наш незабутній земляк, з Брусилівського району, з краю житичів,
80-річчя від дня народження якого ми відзначаєм 29 березня. Письменник з душею
поета. Художня творчість письменника, яка тяжіє до новелістики і будується на
документальних матеріалах, завдяки художнім прийомам вражає нас красою рідної
мови, простотою і водночас витонченістю і завершеністю.
Житомирщина з її містечками, селами, вулицями, водоймами, урочищами і
звичайно ж людьми постає із сторінок його творів. Його творчість іде від життя,
від пережитого і баченого, він вимогливо добирає слово, не легковажить ним, пише
про те, що хвилює, і найбільше про рідне Полісся – ту землю та людей, з якими
зводило життя, чиїми думами і ділами жив.
Ось про це
і розповідали бібліотекарі нашої книгозбірні старшокласникам на літературному
портреті «Син землі Поліської», а огляд літератури «З краю житичів» завдяки
вдалому використанню уривків з творів
допоміг краще зрозуміти їх красу і чарівність.
Немає коментарів:
Дописати коментар