Андрушівка-БібліоТальвег

 

«Остання Запорізька Січ»

(до 250-річчя від часу руйнування

російською імперською армією Запорізької Січі)

 

 

 

 

250 років тому – 15 червня 1775 року – за наказом російської імператриці Катерини ІІ було зруйновано Запорозьку Січ – політичний, військовий і духовний центр українського козацтва.

Вже в другій чверті XVIII століття було зрозуміло, що російська влада не має жодних намірів щодо збереження української автономії, передбаченої ще Березневими статтями 1654 року. Після палацового перевороту 1762 року на імператорський престол зійшла Катерина II, дружина імператора Петра III, яка одразу спрямувала всі зусилля на посилення влади самодержавства у величезній імперії. Важливим аспектом у політиці імператриці стало так зване «зросійщення ополячених окраїн» (під «окраїнами» царизм вбачав українські та білоруські землі). Такі плани Катерини II не передбачали ні існування козацької держави Гетьманщини, ні козацьких вольностей, ні Запорізької Січі.

Коли 1764 року було ліквідовано посаду гетьмана, а ще через рік — полково-сотенний устрій на Слобожанщині, останнім оплотом української свободи залишалася Запорізька Січ, яку в панівних колах Росії бачили як «кубло бунтівників та бандитів». Московська влада лише чекала слушної нагоди для ліквідації козацької вольниці.

Така нагода припала на 1775 рік, коли закінчилася російсько-турецька війна (1768-1774), яку Москві допомогли виграти запорожці, і козаки стали непотрібні. 23 квітня 1775 року на раді при імператорському дворі прийнято рішення про ліквідацію Січі. На початку червня 1775 року російські війська під командуванням російського генерала сербського походження Петра Текелія, які поверталися з османського походу, раптово оточили Січ. Козаки не чекали на такий розвиток подій, а тому на Запоріжжі тоді перебувало зовсім мало вояків. На самій Січі в той час перебувало лише декілька тисяч запорожців, решта після завершення війни роз'їхалась по паланках і зимівниках. Січ охороняв гарнізон у 3000 осіб. Натомість під командуванням Петра Текелія перебували значні сили: 10 піхотних і 13 донських козацьких полків, 8 полків регулярної кінноти, посиленої 20 гусарськими і 17 пікінерськими ескадронами (загалом понад 100 000 чоловік). Петро Текелія оголосив імператорський указ про ліквідацію Запорозької Січі. Січовому товариству, зважаючи на аж надто нерівні сили, нічого не залишалося, як здатися на волю переможців. Всім було зрозуміло, що опір кількох тисяч оточених запорожців буде марним, а прорив інших козацьких військ до оточеної Січі був майже неможливим в силу багатьох причин. Серед цих причин і велика чисельність російського війська і те, що майже вся козацька старшина перебувала на Січі, в результаті чого козаки, що не були в оточенні, залишилися без командування.

На Січі зібралася рада на чолі з кошовим отаманом Петром Калнишевським, лунали запеклі суперечки у намаганні знайти вихід з безнадійної ситуації, в якій опинилося Запорізьке козацтво. Рада вирішила не проливати християнської крові та добровільно склала зброю перед московитами. Крім того, козаки побоювалися в разі опору кривавої помсти козацьким сім'ям, на Січі ще були старі козаки, які пам'ятали події 1709 року, коли Петро I провів жорстоку каральну експедицію проти України, зокрема сумнозвісну батуринську різанину, яка стала розв'язкою тих жахливих подій. Запорозькі козаки брали участь у багатьох походах російської армії і були свідками жорстокості російських військ при штурмах ворожих поселень. Як згадували учасники подій на Січі, характерники зовсім не хотіли здаватися Катерині, та інші козаки сказали: «Ні, братця, у нас є батьки й діти: москаль їх виріже. Взяли та й здалися».

На початку червня 1775 року російськими військами було повністю зруйновано Січ, а все майно та козацькі архіви було вивезено до Петербурга. Старшину звинуватили у зраді та засудили до каторги. Кошового суддю Павла Головатого та військового писаря Івана Глобу заслано до Сибіру, а 85-літнього кошового отамана Петра Калнишевського ув’язнили в Соловецькому монастирі.

 Сумним фактом було те, що в знищенні Січі брали активну участь донські козаки, вони не знали жодного жалю до домівки їх українських «побратимів». Але, незважаючи на таку старанність у справі виконання розпорядження Катерини ІІ, вони самі на початку 1790-х потрапили в її жорстку опалу, в них відібрали більшість споконвічних земель, велику частину донських козаків переселили у віддалені регіони росії. Їхня старшина репресована.

Лише 14 серпня 1775 року імператриця Катерина II видала спеціальний маніфест, який офіційно сповіщав про причини ліквідації Січі. У цьому документі козацька-лицарська Січ зображувалася як «кубло пияк та розбишак», які «жили в неуцтві та заважали царизму вести торгові та культурні зв'язки з сусідами». У найкращих традиціях демагогії «освічена» імператриця подавала знищення Січі як виконання монаршого обов’язку перед Богом, перед імперією і навіть «перед самим узагалі людством». Про пролиту козацьку кров за царську Росію в ньому не було ні слова.

На анексованих землях отримали величезні володіння фаворити і наближені Катерини ІІ. Тоді ж почалася інтенсивна колонізація «Новоросії», як стало називатися степове Причорномор’я.

Після ліквідації Січі більша частина козаків (близько семи тисяч) перейшла на землі Османської імперії, утворивши Задунайську Січ у гирлі Дунаю.

Організація й швидке зміцнення Задунайської Січі викликало все більші симпатії в українського населення і унеможливлювало участь у війні українців на стороні Росії. Таким чином руйнація Запорізької Січі та утворення непідконтрольної Петербургу Задунайської Січі призвели до того, що південно-західні кордони Російської імперії виявились безборонними. 31 жовтня 1776 року Потьомкін про це доповідав Катерині ІІ.

Спроба утримати козаків від еміграції за Дунай та на Забужжя не дала результатів. Тоді Катерина II 5 травня 1779 року і 27 квітня 1780 року видала маніфести з проханням до козаків повернутися у рідний край, обіцяючи дати кожному з них землю і службу за російськими чинами. Ці заклики також не дали результатів.

Задунайська Січ з перервами та численними переїздами з місця на місце проіснувала до 1828 року.

Січ була унікальним явищем нашої історії. Осередком визвольного руху, де формувалася національна ідентичність, самоврядні політичні інституції, військова стратегія та ідея державності. Основи демократії – виборність отаманів, колективне ухвалення рішень, відповідальність перед громадою – ключові принципи Запорозької Січі, які відображали високий рівень політичної культури українців.

Слово «козак» тюркського походження, перекладається – «вільна людина». Цей символічний зміст зберіг свою актуальність і в ХХІ столітті. Сьогодні, коли Україна протистоїть повномасштабній російській агресії, дух козацької свободи відродився в українських воїнах.

Війна з імперією стала точкою, де історія пересіклася з сьогоденням, а героїзм знову став буденністю як і триста-п’ятсот років тому. Вічна волелюбність предків нестримною наснагою виринула сьогодні у рішучий спротив агресору. Завзято і талановито, сміливо сучасні українці гідно дають бій ворогу.

Впродовж століть Запорозька Січ була форпостом свободи, Україна сьогодні – є бастіоном демократії для всієї Європи. Слава про козаків навічно залишається живою в епосі нації. Жодна імперія, жоден диктатор не здатен зламати народ, у серці якого живе дух свободи.

Джерела:

 

1.     250-ті роковини знищення Запорізької Січі [Електронний ресурс]//. – Електрон. дані. – Режим доступу: https://webportal.nrada.gov.ua/250-ti-rokovyny-znyshhennya-zaporizkoyi-sichi. – Назва з екрану. – Останнє оновлення: 12.06.2024. – Дата перегляду: 12.06.2025.

2.     Запорожці: До історії козацької культури / Упоряд. тексту, передм. І. Кравченка. – К.: Мистецтво, 1993. – с. 155-160.

3.     Історична дата. 250-ті роковини з часу руйнування російською імперською армією Запорізької Січі [Електронний ресурс]//. – Електрон. дані. – Режим доступу: http://www.tsatu.edu.ua/biblioteka/20174. – Назва з екрану. – Останнє оновлення: 10.06.2024. – Дата перегляду: 12.06.2025.

4.     Ліквідація Запорозької Січі (1775) [Електронний ресурс] // Вікіпедія: вільна енциклопедія. — Електрон. дані. — Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki. — Назва з екрану. — Дата останньої правки : 04.01.2025. — Дата перегляду: 12.06.2025.

5.     Новий довідник: Історія України. – К.: ТОВ «КАЗКА», 2005. – с. 327-328.

6.     1775 – руйнування Запорізької Січі [Електронний ресурс]//. – Електрон. дані. – Режим доступу: https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/cherven/15/1775-ruynuvannya-zaporizkoyi-sichi. – Назва з екрану. – Останнє оновлення: 10.06.2024. – Дата перегляду: 12.06.2025.