Володимир Винниченко - письменник, філософ, публіцист, політик.

Андрушівська центральна районна бібліотека

«Володимир Винниченко – письменник, філософ, публіцист, політик»

(біографічна розвідка до 140-річчя від дня народження

 

Життя Винниченка – сюжет для пригодницького роману, творчість Винниченка прорив українського мистецтва до європейського культурного простору. Цей письменник здобувся за життя унікальної слави і популярності. Ця людина все життя розривалася між творчістю і політикою, прагнучи поєднати ці дві іпостасі.

У літературу і революцію переконаний соціаліст Винниченко, що вважав себе комуністом, увійшов майже одночасно. Одразу помітили, що в літературу прийшов письменник надзвичайно розвиненого соціального чуття й глибокої культури. Це була справді нова проза, народжена фантазією художника динамічного двадцятого століття, пронизана незвичайною для ранішніх часів психологічною експресією. І не дивно, що Винниченко став не просто літературним метром, а володарем дум покоління, що прийшло слідом за ним, адже він приніс у літературу нову поетику.

Саме Винниченко зв'язав нашу літературу з європейськими напрямами.

В. Винниченко не тільки підносить українську літературу до рівня західноєвропейських літератур, а й утверджує новий літературний напрям неоромантизм.

Людей, котрі близько зналися з ним, вражали його дивовижна працьовитість, фантастична енергія, ідейна несхитність. Письменник залишив нам понад 100 оповідань, п'єс, 14 романів, 41 книжку щоденникових записів на 13 тисяч сторінок, величезне листування, безліч задумів, мрій, завершених, але не опублікованих праць. Саме Винниченко автор славнозвісних чотирьох Універсалів.

Він був ще й талановитим живописцем. Крізь усе своє життя Винниченко проніс захоплення малярством. В архівах зберігається близько сотні Винниченкових картин: портретів, акварелей, натюрмортів, пейзажів.

Біографія Володимира Винниченка надзвичайно цікава. Він став легендарним іще за життя. Громадський діяч, патріот, філософ і талановитий письменник. Ним захоплювалися, за ним ішли, його зрікалися і ненавиділи.

Народився 26 липня 1880 року в селі Веселий Кут Єлисаветградського повіту на Херсонщині (тепер Григор’ївка Кіровоградської області). Батько його, Кирило Васильович, замолоду селянин-наймит, переїхав із села до Єлисаветграда й одружився зі вдовою Євдокією Онуфріївною Павленко, уродженою Линник. Від першого шлюбу мати Винниченка мала троє дітей: Андрія, Марію й Василя. Від шлюбу з Кирилом Винниченком народився лише Володимир.

Навчався у сільській  народній школі, де звернув на себе увагу своїми здібностями, і через те вчителька переконала батьків, щоб вони продовжили освіту дитини. Незважаючи на тяжке матеріальне становище родини, по закінченню школи Володимира віддали до Єлисаветградської гімназії, де він навчався з 16 серпня 1890 року по червень 1899 року.

Його українська вимова, бідний одяг та інші ознаки пролетарського походження викликали у дітей російської або зрусифікованої буржуазії ворожість. Тому були і бійки з учнями, і розбивання шибок. У старших класах гімназії Володимир Винниченко взяв участь у революційній організації, написав революційну поему, за яку одержав тиждень карцеру, а згодом його відрахували з гімназії.

Але Володимир не кинув своїх студій. Він продовжував готуватися до матури (атестату зрілості) і склав 1900 року іспит зрілості як стороння особа у Златопільській чоловічій гімназії (Златопіль нині — у складі Новомиргорода Кіровоградської області). Незважаючи на виразну нехіть учителів видати учневі «атестат зрілості», під натиском директора гімназії Володимир одержує диплом.

У 1901 році Винниченко вступив на юридичний факультет Київського університету св. Володимира, де став членом Української студентської громади. Вступив до Революційної української партії (РУП), яка з 1905 року стала називатися Українською соціал-демократичною робітничою партією (УСДРП). За її дорученням проводив агітаційно-пропагандистську роботу серед робітників Києва та селян Полтавської губернії, за що 1903 року був заарештований, виключений із університету й ув'язнений до одиночної камери Лук'янівської в'язниці в Києві, звідки йому згодом вдалося втекти.

Незабаром новий арешт, дисциплінарний батальйон. Але він знову втік і нелегально відбув у еміграцію. Ризикуючи життям, не раз переходив кордон, беручи участь у переправленні революційної літератури в Росію. Після чергового арешту й ув'язнення із загрозою довічної каторги, Винниченку, за допомогою товаришів, вдалося вирватися з рук царської охранки. Не ризикуючи далі, він емігрував. За кордоном разом із Михайлом Грушевським видає часопис «Промінь». Та на початку Першої світової війни Винниченко повернувся до Росії й жив до 1917 року під чужим прізвищем переважно в Москві, займаючись літературною діяльністю.

Революція 1917 року застає Винниченка в Москві. Упродовж трьох років, змінюючи різні посади, Винниченко прагне принести якнайбільшу користь Україні, її народові. Хоча вважав себе марксистом, але світогляд перебував під впливом гуманізму й західного лібералізму. Гуманізм більшовикам був ні до чого.

Одразу після Лютневої революції Винниченко повернувся до України й взявся до активної політичної роботи. Став членом Центральної Ради. Згодом, 15 червня, очолив Генеральний секретаріат і став генеральним секретарем внутрішніх справ. Виступав супроти мілітаризму, за розпуск збройних сил та створення міліції замість регулярного війська, через що зазнавав критики опонентів, зокрема з боку С. Петлюри.

Винниченко автор майже всіх декларацій і законодавчих актів УНР. Під тиском військових він 10 червня 1917 року на 2-му Всеукраїнському військовому з'їзді проголосив I Універсал Центральної Ради та 26 червня 1917 року на пленумі Центральної Ради — Декларацію Генерального секретаріату, якою було проголошено курс Української Центральної Ради на «здійснення суцільної автономії» України.

22 серпня 1917 року Центральна Рада ухвалила Конституцію УНР. Згодом через виникнення протиріч Винниченко вийшов із уряду. Однак уже менше, ніж через місяць він знову його очолив.

Наприкінці жовтня делегація УЦР відбула до Петрограду, де стала свідками повалення Тимчасового уряду та захоплення влади більшовиками. Під тиском зовнішніх і внутрішніх факторів Центральна Рада 9 (22) січня 1918 року ухвалила IV Універсал, за яким «однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу». Це проголошення відбулось як наслідок доконаного факту більшовицько-української війни. 

Під натиском більшовицьких військ уряд УНР на чолі з новим прем’єром змушений був евакуюватися до Житомира. Винниченко разом із дружиною, Розалією Лівшиц, поїхав на південь, до Бердянська. У серпні 1918 року очолив опозиційний до гетьманського режиму Павла Скоропадського Український національний союз, рішуче наполягав на відновленні УНР, створенні її найвищого органу — Директорії, головою якої став у листопаді 1918 р. Незабаром через суперечності із Симоном Петлюрою пішов у відставку та виїхав за кордон.

За два місяці до еміграції він записав у “Щоденнику”:

“Нехай український обиватель говорить і думає, що йому хочеться, я їду за кордон, обтрусюю з себе всякий порох політики, обгороджуюсь книжками й поринаю в своє справжнє, єдине діло — літературу… Тут у соціалістичній совєтській Росії я ховаю свою 18-літню соціалістичну політичну діяльність. Я їду як письменник, а як політик я всією душею хочу померти”.

В еміграції політична кар'єра Винниченка тривала. У Відні він за короткий час написав тритомну мемуарно-публіцистичну працю «Відродження нації (Історія української революції: марець 1917 р. — грудень 1919 р.)» 

Наприкінці 1919 року вийшов із УСДРП і організував у Відні Закордонну групу українських комуністів,  створив її друкований орган — газету «Нова доба», в якій опублікував свій лист-маніфест «До класово несвідомої української інтелігенції», сповістивши про перехід на позиції комунізму.

На початку 1920 року він почав інтенсивно шукати шляхи до повернення на батьківщину. Радянське керівництво, особисто Володимир Ленін, з прихильністю поставилося до прохання Винниченка. Наприкінці травня 1920 року Винниченко разом із дружиною прибув до Москви, де дістав пропозицію зайняти пост заступника голови Раднаркому УСРР із портфелем наркома закордонних справ.

Коли ж він ознайомився з економічним і політичним становищем країни, державними відносинами між Росією і Україною, то зрозумів, що його запрошують до співпраці з тактичних міркувань. Тому відмовився від участі в роботі уряду УСРР і в середині вересня 1920 року виїхав з Харкова до Москви, а звідти знову за кордон.

Після 1920 року Володимир Винниченко, зрозуміло, не міг так легко струсити “порох політики”. Не випадково V Всеукраїнський з’їзд оголосив Винниченка ворогом народу, поставив його “поза законом”. Політичну діяльність він продовжував у Чехословаччині, Австрії, Німеччині,  Франції… На перших порах підтримував тісні зв'язки з українською національною еміграцією, з групою російських літераторів. Перу Винниченка належить іпроєкт програми антибільшовицького «Єдиного революційно-демократичного національно фронту». На жаль, об'єднати розбиті емігрантські групи не вдалося.

Перебуваючи в Європі, Винниченко виступає з критикою національної і соціальної політики РКП(б) та Радянського уряду. У вересні 1921 року очолив новостворений комітет допомоги українському студентству в Берліні. Продовжує уважно стежити за подіями в СРСР, займається літературною творчістю, живописом. У 1925 році через складну політичну й економічну ситуацію в Німеччині переселяється до Франції і осідає спочатку в Парижі.

“Власне тепер я все більше й більше відчуваю самотність: від антибольшевицьких кіл я відійшов, до большевицьких не ввійшов. Нема ні одної групи, з якою я почував би себе злитим, яка підтримувала б мене”, — записав він 31 серпня 1925 року.

І все більше зосереджується на літературній діяльності.

У 1934 році Винниченко із дружиною Розалією Яківною оселився на півдні Франції, у містечку Мужен біля Канн, придбавши стару садибу з ділянкою землі. До цього кроку письменника спонукали як тяжке матеріальне становище через припинення виплати гонорарів від українських видавництв, так і бажання нового здорового образу життя подалі від міської суєти. Тут упродовж останніх 25 років свого життя він у власному невеликому будинку займався літературною творчістю і живописом.  

Під час німецької окупації Франції за відмову співробітництва з нацистами Винниченка було кинуто до концтабору. По закінченні війни він закликав до загального роззброєння та мирного співіснування народів світу.

Помер 6 березня 1951 року, похований у французькому Мужені.

Володимир Винниченко — письменник світового рівня. Бережімо  його заповіт:

“Стійте всіма силами за Україну…”

 СПАДЩИНА ВОЛОДИМИРА ВИННИЧЕНКА

Винниченко, В. Базар : П'єса на чотири розділи / В. Винниченко. - Вінніпег; Ман : Накладом Укр. робітничих вістій, 1920. - 92 с. укр..

Винниченко, В. Біля машини / В. Винниченко. - Київ : Дзвін, 1919. укр..

Винниченко, В. Відродження нації : Історія української революції [марець 1917р.-грудень 1919р.] / В. Винниченко. - Київ - Відень [Фотодрук для студій Нью-Йорк 1968] : [б.в.], 1920.-Ч.III. - 533 с. укр.

Винниченко, В. Відродження нації (Історія української революції марець 1917 грудень 1919 рр.) Ч. ІІ. К.: Відень, 1920.

Винниченко, В. Відродження нації (Історія української революції марець 1917 грудень 1919 рр.) Ч. ІІІ. К.: Відень, 1920.

Винниченко, В. Відродження нації. Ч. І. К.: Відень, 1920.

Винниченко, В. Вибране / Упоряд. Г. С. Бакіна. К.: Школа, 2002. 304 с.

Винниченко, В. Вибране: Для середнього та старшого шкільного віку [Текст] / Упоряд. В. А. Бурбела; Авт. вступ. ст... М. Г. Жулинський. К.: Мистецтво, 1991.

Винниченко, В. Вибрані твори: Оповідання. Повість: На той бік. Романи: Записки Кирпатого Мефістофеля. Сонячна машина / Передм. Л. С. Дем′янівської. К.: Грамота, 2005.

Винниченко, В. Записки Кирпатого Мефістофеля : Роман / В. Винниченко. - Київ ; Ляйпціг : Українська накладна /Друк. К.Г.Редера/, 1940. - 313 с. укр..

Винниченко, В. К. Записки Кирпатого Мефістофеля : Роман, повість, оповідання, п'єса / Худож.- оформлювач А.С.Ленчик. - Харків : Фоліо, 2006. - 382 с.. - (Українська література).

Винниченко, В. Заповіт борцям за визволення. К.: Вид. Т-во Криниця, 1991.

Винниченко, В. Золотые россыпи (Чекисты в Париже): Роман / Пер. с укр. Минск- Москва: Поли-Факт - Дружба народов, 1991.

Винниченко, В. Краса і сила / В. Винниченко. - - : Заграва, 1940. - 118 с. укр.

Винниченко, В. Краса і сила: Повісті та оповідання / Передм. І. О. Дзеверіна. К.: Дніпро, 1989.

Винниченко, В. Кузь та Грицунь / В. Винниченко. - Харків : Література і мистецтво, 1932. - 31 с. - (Масова художня бібліотечка). укр.

Винниченко, В. Намисто: Оповідання. К.: Веселка, 1989.

Винниченко, В. Одвертий лист до М. Горького [Текст] / В. Винниченко // Дивослово. 2005. - № 7. с.24-28.; Урок української. 2004. - № 2. с. 15-18.

Винниченко, В. Одвертий лист дрібного буржуя / В. Винниченко // Слово і час. 2000. - № 10. с. 70-75.

Винниченко, В. Оповідання: Слово за тобою, Сталіне!: Роман, Чорна Пантера і Білий Медвідь: П′єса. К.: Наукова думка, 1999.

Винниченко, В. Открытое письмо русским писателям [Текст] / В. Винниченко // Слово і час. 2000. - № 7. с. 46-49.

Винниченко, В. Пісня Ізраїля / Кол. Ніде: П′єса на 4-и дії. Х.: РУХ, 1930.

Винниченко, В. Поклади золота : Роман / В. Винниченко. - Нью-Йорк : УВАН у США, 1988. - 268 с. - укр. - Пер. вид. : Gold Deposits : A Novel / Vynnychenko Volodymyr.

Винниченко, В. Пророк та невидані оповідання / В. Винниченко. - Нью-Йорк : УВАН у США, 1960. - 106 с. - укр. - Пер. вид. : Unpublished Works / Vynnychenko Volodymyr.

Винниченко, В. Раб краси: оповідання, повість, щоденникові записи. К: Веселка, 1994.

Винниченко, В. К. Раб краси: оповідання, повісті, щоденникові записи / Упоряд., передм., приміт. В. Є. Панченко. К.: Веселка, 1993. 383 с.

Винниченко, В. Слово за тобою, Сталіне! (Політична концепція в образах) : Роман / В. Винниченко. - Нью-Йорк : Українські вісті, 1971. - 374 с. - укр. - Пер. вид. : Take The Floor, Stalin! : (A Political Concept in Images) / Vynnychenko Volodymyr.

Винниченко, В. Сонячна машина: Роман. К.: Дніпро, 1989.

Винниченко, В. Твори : Вид. друге / В. Винниченко. - Київ ; Відень : З друк. А.Гольцгавзена у Відні, 1919.-Т.4.: Кузь та Грицунь і інші твори. - 217 с. укр.

Винниченко, В. Твори : Вид. другє / В. Винниченко. - К. ; Відень : З друк. А.Гольцгавзена у Відні, 1919.-Т.5.: Історія Якимового будинку й інші оповідання. - 211 с. укр..

Винниченко, В. Твори : Вид. другє / В. Винниченко. - К. ; Відень : З друк. А.Гольцгавзена у Відні, 1919.-Т.6.: Рівновага: Роман з життя емігрантів. - 274 с. укр..

Винниченко, В. Твори : Вид. другє / В. Винниченко. - Київ ; Відень : З друк. Христофа Райсера Синів у Відні, 1919.-Т.7.: По свій!: Роман. - 208 с. укр..

Винниченко, В. Твори : Вид. другє / В. Винниченко. - Київ ; Відень : З друк. Христофа Райсера Синів у Відні, 1919.-Т.8.: Божки: Роман - 356 с. укр..

Винниченко, В. Твори : Вид. другє / В. Винниченко. - Київ ; Відень : З друк. Христофа Райсера Синів у Відні, 1919.-Т.9.: Босяк і інші оповідання. - 247 с. укр..

Винниченко, В. Твори : Вид. другє / В. Винниченко. - К. ; Відень : Друк. Вальдгайм-Еберле А.Т., 1919.-Т.10.: Чесність з собою: Роман. - 268 с. укр..

Винниченко, В. Твори : Вид. другє / В. Винниченко. - Київ ; Відень : З друк. Христофа Райсера Синів у Відні, 1919.-Т.11.: Хочу!: Роман. - 303 с. укр..

Винниченко, В. Твори : Вид. третє / В. Винниченко. - Відень : З друк. А.Гольцгавзена у Відні, 1919. - 252 с. укр..

Винниченко, В. Уміркований та щирий (Лист чоловіка до жінки) [Текст] / В. Винниченко // Урок української. 2004. - № 2. с.52-55.

Винниченко, В. Уміркований та щирий: Повісті та оповідання для середнього та старшого шкільного віку. К.: Молодь, 1992.

Винниченко, В. Федько-халамидник: Оповідання: Для молодшого та середнього шкільного віку. К.: Веселка, 1991.

Винниченко, В. Честность с собой: Повесть; Записки курносого Мефистофеля: Роман / Пер. с укр. М: Худож. лит., 1991.

Винниченко, В. Щоденник. В 2-х т. Едмонтон-Нью-Йорк: Видання Канадського Інституту Українських студій і Комісії УВАНу США для вивчення і публікації спадщини В. Винниченка. 1980-1983.

Винниченко, В. Щоденники [Текст] / В. Винниченко // Київська старовина. 2002. - № 6. с. 119-142.

Винниченко Володимир. Щоденники (1926-1951) [Текст] / Вступ. Слово, підгот. текстів і коментар Г. Сиваченко // Слово і час. 2000. - № 7. с. 82-88.

Винниченко Володимир. Щоденники (1926-1951) [Текст] / Вступ. Слово, підгот. текстів і коментар Г. Сиваченко // Слово і час. 2000. - № 8. с. 76-85.

Винниченко Володимир. Щоденники (1926-1951) [Текст] / Вступ. Слово, підгот. текстів і коментар Г. Сиваченко // Слово і час. 2000. - №9. с. 52-64.

Винниченко Володимир. Щоденники (1926-1951) [Текст] / Вступ. Слово, підгот. текстів і коментар Г. Сиваченко // Слово і час. 2000. - № 10. с. 76-89.

Винниченко Володимир. Щоденники (1926-1951) [Текст] / Вступ. Слово, підгот. текстів і коментар Г. Сиваченко // Слово і час. 2000. - № 11. с. 79-89.

Винниченко Володимир. Щоденники (1926-1951) [Текст] / Вступ. Слово, підгот. текстів і коментар Г. Сиваченко // Слово і час. 2000. - № 12. с. 61-68.

Володимир Винниченко - художник : Альбом / Упроядкув. та комент. С.Гальченка і Т. Маслянчук. - К. : Мистецтво, 2007. - 224 с. : іл. рос. та фр. - Переднє слово і текстівки парал. англ..

Володимир і Розалія Винниченки З подружнього листування (1914) [Текст] // Слово і час. 2000. - № 7. с. 65-79.

Епістолярний діалог Володимира Винниченка з Розалією Ліфшиць (1911-1918) [Текст] // Слово і час. - 2008. - № 7. - С. 60-66 ; Слово і час. - 2008. - № 8. - С. 88-98.

Миронець, Н. Епістолярний діалог Володимира Винниченка з Розалією Ліфшиць (1911-1918) [Текст] / Н. Миронець // Слово і час. - 2007. - № 9. - С.48-56 ; № 10. - С.62-69 ; Слово і час. - 2008. - № 1. - С.78-83 ; Слово і час. - 2008. - № 3. - С. 80-86 ; Слово і час. - 2009. - № 2. - С. 99-106.

Одвертий лист В. Винниченка до М. Горького [Текст] // Слово і час. 1990. - № 6. с. 35-39.

Щоденник Володимира Винниченка 1928-1931 рр. [Текст] // Слово і час. 2000. - № 8. с. 76-86.

Матеріал підготувала:                                      методист ЦРБ Лілія Шуйська