«Витязь молодої української поезії»

«Витязь молодої української поезії»

(методично-інструктивний лист по відзначенню 85-річчя від дня народження В.А. Симоненка)

Народився Василь Андрійович Симоненко 8 січня 1935 р. в селянській сім’ї в Біївцях Лубенського району на Полтавщині. Дитинство припало на роки війни, було трудним, голодним, зрос­тав Василь без батька, який залишивсім’ю. Мати тяжко працю­вала, заробляючи на шматок хліба. Допомагали дідусь і бабуся: В мене була лиш мати. Та був іще сивий дід,— Нікому не мовив «тату» І вірив, що так і слід,— так згадувавмайбутній поет у поезії «З дитинства». Бабуся й дідусь дуже любили свого кмітливого внука. Їхню любов та турботу пам’ятав Василь до останніх днів свого корот­кого життя. Може й не дивно, що дідова смерть глибоко потрясла тодішнього восьмикласника, викликала більші роздуми про суть життя, які згодом вилилися у вірші «Дід умер» та оповіданні «Дума про діда».

Ходив до школи далеко, аж за дев’ять кілометрів, «як на мої чотирнадцять років, то це не так уже й мало»,— згадує письмен­ник в оповіданні «Дума про діда».

1952 року Василь Симоненко вступив на факультет журналістики Київського університету, де водночас із ним навчався Ю. Мушкетик, В. Шевчук, Т. Коломієць. Студентське життя було багате на дружбу, на цікаві особис­тості, творчі суперечки, мрії про майбутнє. Щоб якось полегшити своє матеріальне становище, а ще, мабуть, щоб набути газетяр­ського досвіду, практики журналістської роботи, В. Симоненко працює секретарем в університетській багатотиражці. У роки навчання продовжує писати, але з друком своїх тво­рів не поспішає.

 По закінченні університету Василь працює в газеті «Черкаська правда», потім — у «Молоді Черкащини», власним кореспонден­том «Робітничої газети». Як журналіст, він сміливо вторгався в різнісфери життя, різко критикував вияви бюрократизму, неуваги до трудівників, теплим словом відгукувався про добрих людей.

Як відомо, напровесні 1960 року в Києві, з волі пробудженого «відлигою» юнацтва був заснований Клуб творчої молоді. На суспільно-політичній арені з’явилася ініціативна й динамічна гро­мадська інституція, яка ставила своєю метою об’єднати духовні й фізичнізусилля молодого покоління для розбудови оновленої України. Пізніше у літературі поетів, які належали до цього Клубу, почали називати шістдесятниками. Хоча на той час Симо­ненко жив і працював у Черкасах, проте з Аллою Горською й Іва­ном Драчем, Ліною Костенко й Іваном Світличним, Євгеном Сверстюком і Василем Стусом, Миколою Вінграновським і Михайлом Брайчевським він став душею й окрасою цього Клубу. Охоче роз’їжджав по Україні, як загальновизнаний поет брав участь у літературних вечорах і творчих дискусіях, виступав перед робіт­ничою та сільською молоддю, прагнучи пробудити в душах ровес­ників жагу до національного відродження.

Саме за участю В. Симоненка на основі незаперечних речо­вих доказів для людства були відкриті братські могили жертв сталінізму на Лук’янівському й Васильківському кладовищах, у хащах Биковнянського лісу. За його участю тоді ж був написа­ний і відправлений до Київської міськради Меморандум із вимо­гою оприлюднити ці місця печалі й перетворити їх у національні меморіали.

Смерть дватцятивосьмирічного лицаря української поезії оповита туманом загадок, легенд, міщанських пліток. Навколо причин смерті В. Симоненка ходило чимало чуток. Пізніше В. Онойко згадував, що після звістки про затримання Симоненка за ним дозволили приїхати тільки після того, як у справу втрутився секретар Смілянського міськкому партії. Василь «сів на переднє сидіння поруч з шофером, повернувся до нас і закотив рукава сорочки: —    Ось, подивіться... Ми жахнулися: усі руки були в синцях. —    А на тілі, здається, ніяких слідів. Хоча били. Чим били, не знаю. Якісь товст іпалиці, шкіряні і з піском, чи що. Обрбили професійно. І цілили не по м’якому місцю, а по спині, попереку. Коли везли туди (до камери), погрожували: ну, почекай, ти ще будеш проситися, на колінах повзатимеш».

Далі були побої в районному відділку міліції. Побої особливо жорстокі, біль яких невгамовно мучив Симоненка до самої смерті. Трохи більше як через рік після цього — 14 грудня 1963 року — він помирає. Проте офіційною версією смерті 28-річного поета так і зали­шилося повідомлення про рак.

Після смерті в 1964 році вийшла друга збірка пезій «Земне тяжіння». У 1965 році вийшла збірка його новел «Вино з троянд». Через три роки по смерті вийшли «Поезії», де вміщено вірші з попередніх збірок і ще 20 не опублікованих творів. А потім — мовчанка, наче й не було В. Симоненка і його творчості. Тільки у 1981 році вийшла збірка «Лебеді материнства», а в 1984 році ще одна збірка «Поезії», яку видали друзі поета. У другій половині 1980 — на початку 1990 років у журналах опу­бліковано невідомі твори поета.

Він прийшов до нас провісником нової доби України. Короткий спалах його життя став незгасною зіркою його поезії. Патріотична лірика, любов до рідної України посідає визна­чальне місце у творчості Симоненка. І не даремно. В. Симоненко знайшов проникливі, яскраві образи, щоб передати силу любові до Батьківщини, до рідної української землі. Україна для поета — найдорожче у світі. Він називає її «ди­вом», своєю «молитвою, віковою розлукою» — бо ж вічно вона знемагала в боротьб проти сильніших ворогів, часто майже без­надійній. Як і в інших поезіях, Симоненко говорить, що живе й творить лише заради України:

Ради тебе перли в душі сію,

Ради тебе мислю і творю.

Хай мовчать америки й росії,

коли я з тобою говорю.

На відзначення 85-ї річниці від дня народження В. Симоненка в бібліотеках можна влаштувати книжкові виставки, тематичні полиці, виставки-портрети: «Крізь всі часи до Симоненка», “Народ мій є! Народ мій завжди буде!”, "Я воскрес, щоб із вами жити..." Василь Симоненко", «Я для тебе горів, український народе»; коментована книжкова виставка літературознавчої та бібліографічної літератури про життєвий та творчий шлях В. Симоненка «Дивоцвіт його таланту».

В бібліотеках також можна проводити заходи для всіх категорій користувачів:

-  бібліоетюд «Вітязь молодої української поезії»;

- літературно-мистецька година «Духовна окраса нації», "Живе лиш той, хто не живе для себе";

- мандрівка за книгами В. Симоненка «Тихий і громовий голос Симоненка»;

- літературні читання творів В. Симоненка «Нерозстріляне українське слово»;

- літературно-біографічна вікторина «В. Симоненко – світлий талант, трагічна доля»;

- бліц-опитування «Йому любов’ю відповів народ»;

- творча вечірка «Василь Симоненко очима молодих»;

- літературно-мистецька вікторина для юнацтва «Тиша і грім Василя Симоненка»;

- Симоненківські читання«Я хочу правді бути вічним другом»;

-         літературна година «Політ з надламаним крилом: Василь Симоненко», «Велетень думки і слова», «Василь Симоненко – лицар нескореного покоління»;

-         поетична година «Життя, мов спалах блискавки»;

-         мистецький вернісаж «Високий лет з надламаним крилом: Василь Симоненко у творах мистецтва»;

-   літературно-музичнийвечір «Іду до вас через роки воскреслий»;     

- поетичний калейдоскоп «Лицар української поезії»;

-  конкурс на краще прочитання віршів Василя Симоненка «Писав, як і жив».

Матеріал підготувала:                           методист ЦРБ                           

                                                                 Лілія Шуйська