«Своєрідний код і пісенний скарб Вадима Крищенка»

 До 80-річчя від дня народження українського поета-пісняра Вадима Крищенка для підростаючого покоління було проведено краєзнавчу годину «Своєрідний код і пісенний скарб Вадима Крищенка», без якого важко уявити собі сучасну українську естраду. Рідко який із відомих композиторів, таких як Ігор Поклад, Олександр Злотник, Олександр Осадчий, Геннадій Татарченко, Олександр Морозов, Олександр Пляченко, Володимир Домшинський, Микола Свидюк, Остап Гавриш та інші, хоча би раз не звертався до його творчості.

Доводилося працювати поетові із такими блискучими артистами, як Раїса Кириченко, Дмитро Гнатюк, Назарій Яремчук, Василь Зінкевич, Оксана Білозір, Іван Попович, Володимир Гришко, Іван Мацялко, Іво Бобул, Павло Дворський, Лілія Сандулеса, Надія Шестак, Віталій Білоножко, Микола Гнатюк, Павло Зібров, Степан Гіга, Алла Кудлай, Ольга Макаренко, Марія Шалайкевич, «Гетьман», гуртами «Дзвони», «Козацькі забави», із знаменитим хором імені Г. Верьовки, з блискучим майстром слова Анатолієм Паламаренком. Брали його пісні на вуста Софія Ротару, Йосип Кобзон, Олександр Сєров, Ярослав Євдокимов, Таїсія Повалій, брати Радченки.

Його концерти збирають багатолюдні аудиторії у найпрестижніших культурних центрах України, його знають і люблять за межами нашої держави.

Вадим Крищенко - заслужений діяч мистецтв України, професор кафедри культурології Національною аграрного університету, неодноразовий переможець престижного конкурсу сучасної української пісні «Пісенний вернісаж», лауреат літературних премій ім. Нечуя-Левицького, Андрія Малишка, Дмитра Луценка, автор поетичних збірок «Тепла прорість», «Щирість», «Зустріч з літом», «Напруга дня», «Передчуття слова», «Допоки живу», «Біля осіннього багаття», «Мені потрібно вам сказати», «Пісні. Поезії» та ін.

Його збірники не залежуються на книжкових полицях та полицях бібліотек. Читачі люблять поезії Вадима Крищенка, бо вони зіткані з добра і любові, суціль перейняті українським духом. Саме за пісенні здобутки йому присвоєне рідкісне для поета звання народного артиста України.

Є у Вадима Дмитровича чудова риса - підтримувати молоді таланти, постійно допомагати їм в утвердженні на сцені. Вадим Крищенко з метою сприяння молодим талантам і просто митцям створив мистецький фонд «Дебют». Свого часу це були Віталій Білоножко, Алла Кудлай, Іво Бобул, фонд допоміг після операції Раїсі Кириченко.

Він причетний до відкриття нині вже широковідомого Павла Мрежука і багатьох інших. Зараз фонд підтримує надзвичайно талановитого хлопця Михайла Брунського з Рівного. У нього рідкісний чоловічий високий голос, який називається альти.

А народився поет 1 квітня 1935 року в Житомирі. Першими наставниками в житті Вадима були мама і тато, які працювали вчителями і прищепили йому тяжіння до знань, до краси, до рідного слова, до пісні. Вони були справжніми українцями і його виховували патріотом.

Творчої наснаги набирався у бабусі Уляни в селі Глибочок Баранівського району на Поліссі. Там і досі вважають його своїм. Свого часу на літо сюди з’їжджалися всі бабусині діти. І всі онуки. Яких тільки легенд не розказано, пісень не переспівано тут. Від них, певно, витоки його поезій.

Себе я запитаю сам,

А відповідь знайдеться поряд:

Для мене батьківщина там,

Де українською говорять.

Багато поетичних рядків (деякі з них стали піснями) присвятив Вадим Крищенко найріднішим людям - батьку і матері, родині. Ми всі в неоплатному боргу перед батьками, які перетерпіли неймовірні труднощі: і революцію, і голодомор, і репресії, і нечувану в світі війну, і повоєнне лихоліття.

Пісня «Батько і мати» та інші пісні та вірші цього плану - то лише маленька часточка любові до них, якою сповнене його серце. Свого часу писав поет і дитячу поезію. У видавництві «Веселка» вийшов з десяток книжечок для дітей і про дітей.

На жаль, мати рано пішла з життя, коли Вадиму було лише 13 років. І пізніше в своїй творчості він не раз подумки звертається до світлого образу матері:

 Усі мовчіть - щось мати каже,

Цвітуть притишено слова.

Вони із веселкових вражень,

З любові, що в душі жива.

Зійшлися діти всі до хати.

Де хліб, як доля, на столі...

Усі мовчіть: говорить мати

Вустами неба і землі.

А любов до рідного краю, рідної землі, родини назавжди залишилася в серці поета.

Я з того краю, де земля

Духмяно пахне житнім хлібом.

Де небо кличе журавлят,

Їм крила розгортає ніби.

Де сад над головою звів

 Вишень червоних ніжні грона,

Де мова - як одвічний спів,

Де пісня - як душа бездонна.