«Нестор Літописець та його «Повість минулих літ»
– перша писемна
історія України»
(історична
довідка до 970-річчя від дня народження Нестора Літописця (Нестора
Печерського), київського вченого, мислителя, письменника)
Не́стор Літопи́сець – київський літописець, письменник, святий.
Народився близько 1056 року в Києві. Хто його батьки, як проходили дитячі та юнацькі роки, – майже нічого про
це невідомо.
Він походив, скоріш за
все, з багатої родини, був добре освічений, знав іноземні мови, мав широкий
історичний світогляд і великий літературний хист. З 1073 року – чернець Києво-печерського монастиря. З молодих літ він явив навики в усіх чернечих чеснотах:
у постійному прагненні і дотриманні чистоти тілесної й душевної, в добровільній
бідності, глибокому смиренні, безвідмовній покорі, суворому пості, безперервній
молитві на вічних рівноангельських подвигах, яскравим прикладом яких служили життя
перших святих Печерських – Антонія і Феодосія. Свій постриг Нестор прийняв за ігумена Стефана (1074-1075) і згодом був
висвячений на ієродиякона. Маючи перед собою великі праведні діла двох світил
Православія, він натхненно возвеличував і прославляв Бога «в тілесі своїм і в душі своїй». У житії Нестора можна прочитати про його стриманість, смирення й віру в
Бога, благочестя й дотримання правил життя ченців.
Преподобний
Нестор належить до найосвіченіших людей Київської Русі кінця XI – початку XII
століття. Він,
крім богословських знань, мав виняткові
здібності до історії та літератури, досконало володів грецькою мовою.
Головним
його послушенством у монастирі стала книжна справа. «Велика буває користь від учення книжного, – говорив
він, – книги наказують і вчать нас шляху до розкаяння, бо від книжних слів
набираємося мудрості й стриманості, бо се є ріки, що напоюють всесвіт увесь. Се є джерела мудрості, бо є у книгах незмірна глибина...
Той, хто читає книги, бесідує з Богом або святими мужами».
Печерський монастир
тоді був одним з найбільших культурних центрів Київської Русі. Саме там
перекладали і переписували книги, вели літопис, численні хроніки і записи з
житія святих та князів. На ті часи це була неймовірно кропітка й нелегка праця,
але дуже шанована.
Справою
життя Нестора стала книжна справа, складання літописів. Тернистий і багатотрудний свій шлях
до істини Нестор яскраво і повно висвітлив у літописних працях. Він завжди
виявляє глибоку смиренність та постійно змиряє себе, самохарактеризуючись «недостойним, грубим, ницим та переповненим численних
гріхів». Історія безпомилково розставляє свої оцінки, а
особливо – духовна.
Помер
преподобний Нестор-літописець близько 1114 року у Києво-Печерській лаврі, де і був похований. Житіє
Нестора вперше з'явилося у друкованому Києво-Печерському патерику від 1661 року.
У церковному календарі день вшанування пам'яті Преподобного Нестора Літописця припадає на 27 жовтня. Цього дня в Україні відзначають День української писемності та мови.
Достеменно відомо, що Нестор є автором двох творів – «Житіє Бориса і Гліба»
та «Житіє Феодосія Печерського», складених у кінці ХІ століття або на початку
ХІІ століття. У цих працях він,
утверджуючи християнські ідеали, сприяв поширенню культу перших християнських
святих на Русі-Україні.
Найвизначніший твір Нестора Літописця – «Повість минулих літ», складений на основі
раніше написаних літописів, архівних, народних переказів та оповідань, з
поєднанням сучасних авторові подій. Ця
виснажлива й тривала праця включала в себе й ретельну пошукову роботу. З метою
глибшого й повнішого пізнання своєї історії преподобний Нестор у 1107 році вирушає на
пошуки першоджерел. Літописець відвідав Володимир-Волинський та Зимненський
Святогірський монастирі. Наслідком подорожі стало включення майже в повному
обсязі до «Повісті минулих літ» Волинського літопису. Свою титанічну працю великий
подвижник завершив близько 1113 року. Це був результат майже двадцятилітнього
щоденного подвигу. Хроніку подій у ньому було зведено до 1110 року. Будь-яка
подія чи явище були б назавжди втрачені для нащадків, якби вони не були
зафіксовані словом. Завдяки Нестору нам відкриваються немеркнучі славні
сторінки минулого, аби підтримувати й надихати наступні покоління на благородні
справи, спонукати до пошуку істини. Безцінність написаного літописцем
вимірюється не тільки втіленим у слові і збереженим для нас часом, але й
подвижницькими діяннями, що викарбувалися у його непорочній душі нетлінним
золотом чернечого досвіду. Цією працею він і самого себе включив у книги життя вічного, удостоївшись почути благословенне: «Радуйтеся, бо імена ваші написані на небесах».
«Повість минулих літ» — перша в Київській Русі пам'ятка, в якій
історію держави показано на широкому тлі світових подій. Висвітлює історію східних словян та князівської влади,
утвердження християнства на Русі, містить оповіді про виникнення
слов'янської писемності, відбиває настрої різних суспільних верств. Записи
подаються порічно. Використано перекази, оповідання, повісті, легенди. Написана мовою, близькою до живої народної з
нашаруванням церковнослов'янських елементів.
«Повість минулих літ» – одна з
найвидатніших пам’яток світової культури. Події, описані в ній, розгорнулися на
тлі вселюдських історичних подій, охоплюючи усі пласти суспільного буття – від гридниць князів до халуп трударів. Пульс тих
давніх часів відбивається в дійових особах – відомих і безіменних – і передається через орачів, сіячів, рибалок,
будівничих, воїнів, іконописців, тих, хто панували, і тих, що повставали проти
гніту.
Працюючи над літописом «Повість минулих літ», Нестор опрацював низку усних
і письмових джерел – народні перекази і легенди, письмові праці своїх
попередників, свідоцтва очевидців подій та власні спостереження, вставки з
Біблії, з перекладної грецької та болгарської літератур.
Головні теми літопису –
боротьба добра із злом, осуд міжусобиці, братолюбність князів й усіх людей.
Визнається у творі й величезна сила слова, книги.
Авторська мова «Повісті
минулих літ» – ритмічна, поетична, образна, емоційна, близька до народної. Так,
на підтвердження своїх думок з приводу тих чи інших подій, літописець вживає
народні прислів’я та приказки: «Якщо внадився вовк у кошару,
то виносить все стадо, поки не вб’ють його»; «Свого ніхто не гудить, а
хвалить»; «Що заслужили, те й маємо».
Саме ця стародавня
літературна пам’ятка подарувала нам цілу низку фразеологізмів, які стали
крилатими висловами, наприклад: «Так не посоромимо землі
руської, а ляжем тут кістьми, бо мертві ганьби не знають»; «Що вмієте, того не
забувайте, а чого не вмієте, того навчайтесь»; «Любов найвища за все»; «Лінощі
– це мати всьому дурному»; «Книги, мов ріки, що наповнюють собою увесь світ». Проте
весь текст «Повісті минулих літ» – досить складний для непересічного читача
через використання застарілих слів та виразів. На сучасну українську мову його
перекладали Л. Махновський, В. Шевчук, В. Яременко. Чудовий переклад «Повісті
минулих літ», адаптований для дітей, здійснив український письменник – Віктор
Близнець.
Ця книга – це
невичерпне джерело знань, відомостей про десятки і сотні подій, явищ, людей. У
ній немає нічого другорядного. Тут усе надважливе. Вчитаймося в кожне слово, і
воно наситить наш розум, душу, уяву одвічною загальнолюдською мудрістю,
випробуваним часом, золотом чистої правди:
«Повість минулих літ з Богом починаєм. Отче, благослови.
Повість минулих літ Нестора, чорноризця Феодосієвого монастиря Печерського,
звідки пішла Руська земля, і хто в ній почав спершу княжити, і як Руська земля
постала. Тож почнемо повість оцю.»
